Збудник хвороби - сумчастий гриб Erysiphe graminis (DC) (синонім Blumeria gratninis (DC) Speer).
        Поширена повсюди. Уражує пшеницю, жито, ячмінь, дикі злаки. Особливо інтенсивно хвороба розвивається за умов застосування високих незбалансованих норм азотних добрив.
        Борошниста роса уражує листки, листкові піхви, колоскові луски, остюки і рідше - стебла. Виявляється у вигляді білого павути-ноподібного нальоту, що складається з міцелію, конідій та коні-дієносців. Пізніше наліт ущільнюється, набуває борошнистого виду, утворюючи ватоподібні подушечки, які в кінці вегетації стають жовто-сірими і на них утворюються дрібні чорні клейстотеції.
        Патоген утворює конідіальну і сумчасту стадії.
        Зараження відбувається конідіями та сумкоспорами при температурі від 3 до 31°С (оптимум 15-20°С) та відносній вологості повітря 60-100%.
        Зимує збудник у вигляді міцелію - на озимих та клейстотеціями - на рослинних рештках. Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні, руйнуванні хлорофілу. Інтенсивний розвиток хвороби може бути причиною зменшення кількості і маси зерен та недобору врожаю до 15%, а в роки епіфітотій - 30% і більше.
        Розвитку хвороби сприяють ранні строки сівби озимих, підвищені незбалансовані норми азотних добрив. Високу ефективність забезпечує обробка посівів фунгіцидами.

        Збудники - недосконалі гриби з роду Septoria. Найчастіше на озимій пшениці зустрічаються S. tritici Rob. et Desm., S. graminum Desm., які уражують переважно листки і піхви листків та S. nodorum Berk., що уражує всі надземні органи, в тому числі й колосся.
        В Україні виявлено паразитування на зернових колосових культурах сумчастої стадії збудників септоріозу, які належать до роду Leptos-phaeria. Сумкоспори є додатковим джерелом інфекції, основна ж роль у зараженні та перезараженні рослин належить пікноспорам.
        З'являється на листках, листкових піхвах, стеблах і колоссі. На сходах перші симптоми з'являються у вигляді дрібних хлоротичних або жовтуватих плям. Пізніше плями збільшуються, стають світло-бурими з темною облямівкою або без неї. У центрі плям утворюються темно-коричневі, блискучі пікніди у вигляді чорних крапок. На стеблах хвороба виявляється як розпливчасті плями без облямівки. На колоскових лусочках септоріоз має вигляд розпливчастих темно-бурих або темно-фіолетових плям. У місцях ураження тканина світлішає і на ній формуються пікніди. Зберігаються збудники на післяжнивних рештках, на сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, a S. nodorum - і на насінні. Зараження відбувається при наявності крапель води на рослинах та температурі в межах 5-30°С (оптимум - 20-25°С). Ураженню посівів сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо в період колосіння - цвітіння, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив.
        Септоріоз призводить до зменшення асиміляційної поверхні, передчасного всихання листків і рослин, зниження врожаю зерна і погіршення його посівних та технологічних якостей. Втрати врожаю можуть становити 40%. Високоефективними є обробки посівів фунгіцидами.

        Збудник - дводомний гриб Риссіпіа recondita f. sp. tritici Rob. ex Desm (P. triticina Erikss.). Поширена повсюди, особливо в Лісостепу, на Поліссі, а в степовій зоні - в умовах зрошення.
        З'являється хвороба переважно на листках, рідше - на листкових піхвах та стеблах. Спочатку, як правило, на верхньому боці листків виникають безладно розміщені іржасто-бурі урединії. З часом епідерміс розривається, урединіоспори звільняються, розносяться вітром, краплями дощу. Пізніше, через 10-15 днів, під епідермісом утворюються теліопустули чорного кольору з теліоспорами.
        Збудник бурої іржі гетерогенний за вірулентністю та агресивністю. Нині в Україні ідентифіковано понад 200 рас, значну кількість біотипів. В Україні проміжні рослини-живителі як джерело інфекції істотного значення не мають. Основними джерелами інфекції є уражені бурою іржею посіви пшениці та дикі злаки. Від них відбувається ураження падалиці пшениці, з якої інфекція поширюється на осінні посіви. Зимує патоген урединіогрибницею.
        Зараження рослин відбувається при температурі від 2,5 до 31°С (оптимум 15-25°С) за умов наявності крапель роси чи дощу на листках. Інкубаційний період залежно від температури та стійкості сорту триває від 5 до 18 днів. За вегетаційний період гриб утворює кілька генерацій. Максимальний розвиток хвороби, як правило, спостерігається в фазі цвітіння - молочна стиглість.
        Втрати врожаю від бурої іржі залежать від строків максимального її розвитку, стійкості сорту, технології вирощування і можуть досягати від 3 до 10-15 ц/га і більше. При цьому значно погіршуються якісні показники: зменшується натура зерна, скловидність, вміст сирої клейковини, сила борошна.
        Найрадикальнішим засобом захисту від хвороб є вирощування стійких та витриваливих сортів, недопущення самосівів, при загрозі помірного та епіфітотійного розвитку - обприскування фунгіцидами.

        Збудник - дводомний гриб: на пшениці - Риссіпіа graminis Pers. f. sp. tritici Erikss. et Henn., на житі - P. graminis Pers. f. sp. secalis Erikss. et Henn., на ячмені - P. graminis Pers. f. sp. secalis і f. sp. tritici Erikss. et Henn. У збудника стеблової іржі ідентифіковано понад 300 фізіологічних рас.
        Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Зустрічається повсюди, найбільш шкодочинний у західних областях. Уражує листки, піхви, стебла, остюки і колосові лусочки, де спочатку утворюються іржасто-бурі порошисті подушечки, які зливаються в довгасті лінії з урединіопустул. У кінці вегетації рослин у місцях утворення урединій та поряд з ними з'являються чорні випуклі телії, які також зливаються в суцільні лінії.
        Навесні теліоспори проростають у базидію з базидіоспорами. Останні уражують листки проміжних рослин-живителів (барбарис, магнолію), на яких утворюються спермогонії зі спермаціями та еції з еціоспорами. Еціоспори уражують рослини злакових, даючи початок розвитку урединіоміцелію з урединіоспорами. За вегетацію спостерігається кілька урединіогенерацій, що зимують на рослинних рештках, стерні.
        Обов'язковою умовою проростання урединіоспор є наявність крапель дощу чи роси. Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби 21-25°С.
        Джерелами інфекції є проміжні рослини-живителі, уражені стебловою іржею посіви та злакові бур'яни. Шкідливість стеблової іржі полягає в порушенні водного балансу, при сильному розвитку хвороби недобір урожаю може становити 60-70%. Хвороба більш шкідлива на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих зернових колосових. Фосфорно-калійні добрива сприяють зниженню інтенсивності ураження рослин, незбалансоване внесення азотних добрив підвищує шкідливість хвороби.
        Ефективними заходами проти хвороби є впровадження стійких сортів, знищення проміжних господарів, злакових бур'янів, обробки посівів фунгіцидами.

        Збудник - гриб Риссіпіа striiformis Wesst (синонім Риссіпіа glumarum Erikss. et Henn.). Уражує пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави та дикорослі злаки. Зустрічається повсюди, найчастіше в Лісостепу та на Поліссі.
        Характерними симптомами хвороби є лінійне розташування урединій на листках, які утворюють лимонно-жовті довгасті смуги у вигляді пунктирних ліній. Особливо шкідливе ураження частин колоса. Зерно не наливається, підсихає, стає щуплим і легким. Пізніше в місцях ураження під епідермісом формуються темно-бурі, майже чорні, теліопустули.
        Зимує збудник урединіоміцелієм на посівах, падалиці, дикорослих злаках. Оптимальна температура для проростання урединіоспор. Розвитку сприяє м'яка зима, волога та прохолодна погода навесні і в першій половині літа. Джерелами інфекції є уражені хворобою дикі злаки, падалиця, посіви зернових колосових. При сильному розвитку хвороби недобори врожаю можуть становити 20% і більше.
        Зменшенню шкідливості хвороби сприяють вирощування стійких сортів, знищення падалиці, дикорослих злаків, обробки посівів фунгіцидами.

        Збудники - недосконалі гриби роду Fusarium Link. Найпоширенішими є JF. graminearum, F. sporotrichiella, F. culmorum і F. avenaceum. Ці види відрізняються за наявністю чи відсутністю мікронідій, хламідоспор, за морфологічними особливостями макронідій.
        Поширений повсюди, особливої шкоди завдає в роки з вологою погодою та помірними температурами після фази колосіння. Симптоми ураження колоса виявляються насамперед у вигляді знебарвлення колоскових лусочок, що добре помітно на фоні здорового зеленого колосся. За сприятливих умов (відносна вологість повітря понад 71% і температура вище 15°С в період від цвітіння до збирання врожаю) на ураженому колосі залежно від виду збудника з'являється наліт міцелію білого, рожевого, оранжевого, червоного кольору. На міцелії утворюються конідії. У кінці вегетації деякі види збудників утворюють перитеції чорного кольору - сумчаста стадія гриба. При ранньому і сильному ураженні зернівка стає легкою, зморшкуватою, білою, втрачає блиск та скловидність, ендосперм крихкий, боріздка глибока. При більш пізніх строках ураження зернівка за зовнішніми ознаками не відрізняється від здорової, але несе в собі внутрішню інфекцію.
        Джерело інфекції - рослинні рештки, фунт, насіння. Зараження відбувається сум-коспорами, конідіями, які поширюються за допомогою вітру, дощу, комах. Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість та температура повітря, дощі. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння.
        Недобір врожаю при ураженні всього колоса становить 82%, половини - 76, третини - 44, крім того, близько 70% зерен втрачають схожість. Фузаріоз колоса погіршує хлібопекарські якості борошна.

        Збудник - недосконалий гриб Bipolaris sorokiniana Shoem. (синонім Helminthosporium sativum Panel., King $akkel, Drechslera sorokiniana Subrom).
        Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає в степовій зоні за Лісостепу в посушливі роки, особливо на ярій пшениці та ярому ячмені. Уражує також інші зернові колосові та дикорослі злаки. При ураженні спостерігається побуріння, деформація проростків, які часто гинуть до виходу колеоптиля на поверхню грунту. На сходах на піхвах нижніх листків, а пізніше - і на основі стебла з'являються бурі смуги та плями. У фазі виходу в трубку спостерігається побуріння вузла кущення, при сильному ураженні - і першого надземного міжвузля. Міцелій збудника міжклітинний, конідіальне спороношення виступає на поверхню ураженої тканини через продихи чи між клітинами епідермісу.
        Конідії не втрачають свою життєздатність до 1,5 року на рослинних рештках чи у грунті. Міцелій гриба може зберігатися в ураженому насінні або за несприятливих умов розвиватися як сапрофіт.
        Хвороба більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується за умов посухи. У цих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину, і рослина гине. За умов теплої (температура 20-28°С) та вологої погоди (вологість повітря понад 95%) спостерігається загнивання нижніх вузлів і вилягання рослин, тоді хворобу називають темно-бурою плямистістю. За таких умов патоген уражує колоски, проникає в перикарпій і ендосперм, викликає побуріння зародка і тоді такі симптоми називають чорним зародком. В окремих випадках гриб утворює сумчасту стадію - Cochliobolus sativus Drechsler. Захворюванню сприяє м'яка зима, спочатку суха, потім волога погода, порушення сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами.
        Залежно від рівня розвитку хвороби вона викликає зрідження посівів, пустоколосість або призводить до розвитку неповноцінного колоса із щуплим зерном. Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

        Збудники - недосконалі гриби з роду Fusarium Link, але найчастіше - F. culmorum Sacc., F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Appel et Wall., F. oxysporum Schlecht., F. solaniAppel et Wall, та ін.
        Поширена в усіх зонах вирощування зернових колосових. Хвороба може викликати загибель паростків. Виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля і основи стебла. У вологу погоду на уражених органах утворюється рожевий наліт.
        Видовий склад збудників кореневих гнилей визначається грун-тово-кліматичними умовами та попередником. В умовах підвищеної вологості збудники кореневих гнилей утворюють добре розвинений міцелій різних відтінків, найчастіше білого, рожевого, жовтого кольорів. Залежно від виду, патогени утворюють макро-, мікроконідії, хламідоспори. Макроконідії, як правило, багатоклітинні, мають серпоподібну форму. Мікроконідії - одно- чи двоклітинні, дрібні, овальні, еліпсоподібні. Хламідоспори утворюються з гіф міцелію поодиноко або ланцюжками.
        Зараження рослин відбувається при температурі від 3 до 35°С (оптимум 15-22°С) та вологості грунту понад 40%. Інфекція зберігається на зерні, рослинних рештках, у фунті.Несприятливі умови для росту та розвитку рослин сприяють розвитку хвороби.
        Фузаріозні кореневі гнилі зріджують посіви, погіршують зимівлю озимих, знижують натуру зерна, масу 1000 зерен, зумовлюють пустоколосість, вилягання. Погіршується якість зерна.

        Збудник - недосконалий гриб Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) Deighton (Cercosporella herpotrichoides Fron.). Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, в Степу, на зрошенні. Уражує пшеницю, ячмінь, жито.
        Хвороба викликає почорніння коренів, підземного міжвузля і основи стебла. На першому, а при сильному ураженні і на наступних міжвузлях утворюються довгасті овальні плями з розпливчастою бурою або рожевою облямівкою. Усередині цих плям часто утворюється темна строма і тоді вони дещо нагадують "око" (очкова плямистість). Ураження може з'являтися і на листкових піхвах. При сильному ураженні, коли плями оперізують стебло до половини і більше, воно ламається. Це викликає безладний характер вилягання рослин на відміну від вилягання в один бік під дією сильного дощу чи вітру.
        Конідії безбарвні, голкоподібні, дещо зігнуті, з 5-7 перегородками, розміром 30-63 х 2-3 мкм. Конідієносці короткі, одно-, триклітинні.
        Інфекція зберігається на рослинних рештках. Зараження посівів відбувається ранньої весною під час фази виходу рослин у трубку. Оптимальна температура для зараження близько 9°С. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м'яка зима з відлигами та дошова прохолодна весна. Імунні сорти відсутні.

        Збудниками є базидіальні гриби: на пшениці - Tilletia caries Tul. (T. tritici Wint), - в західній і центральній частині країни, T. laevis Kuehn, - переважає в східних і південних областях; на житі - T. secalis (Cda.) Kuehn., на ячмені - Ustilago hordei Kell. et Sw.
        Поширена повсюдно. Найчіткіше симптоми виявляються на початку молочної стиглості зерна. На пшениці та житі колос дещо сплющений, інтенсивно зелений із синім відтінком, колоски непри-родньо розпушені, лусочки розсунуті під дією гриба. При роздавлюванні уражених колосків виділяється сірувата оливково-бура рідина, що має запах гнилого оселедця завдяки вмісту триметиламіну. У фазі повної стиглості уражений колос стоїть прямо. Замість зерна в ньому утворюються мішечки, заповнені чорною масою теліоспор. На ячмені всі органи ураженого колосу, крім остюків, перетворюються на чорну масу теліоспор, вкриту тонкою плівкою. Теліоспори склеєні у тверді міцні грудочки, тому тверду сажку ячменю ще називають кам'яною. Під час збирання, обмолоту, очищення зерна теліоспори розпорошуються та потрапляють на зерно і грунт. Джерелом інфекції є заспорене зерно. Додатковим джерелом інфекції для кам'яної сажки ячменю може бути грунт, де теліоспори можуть зберігатися до одного року. Теліоспори твердої сажки на інших культурах можуть зберігати життєздатність у фунті не більше двох-трьох тижнів, тому для цих випадків фунт не може бути джерелом інфекції. Джерелом заспорення зерна може бути також тара, сівалки.
        Зараження рослин відбувається під час проростання насіння у фунті. Під час сівби теліоспори потрапляють у фунт, де проростають, утворюючи базидію з базидіоспорами. Останні після копуляції утворюють інфекційну гіфу, яка проникає у паросток. Потім у рослині утворюється міцелій, який дифузно поширюється, досягає конуса наростання, проникає в листки, стебла і колосок. Проростання теліоспор і зараження рослин значною мірою залежить від температури та вологості фунту. Максимальне зараження паростків пшениці відбувається при температурі 5-10°С та відносній вологості грунту 40-60%. Сприяють ураженню озимої пшениці пізні строки сівби, а ярої - надмірно ранні.
        Для збудників твердої сажки властива фізіологічна спеціалізація на рівні видів і сортів рослин-живителів. Наприклад, для збудника Т. tritici f. vulgaris ідентифіковано понад 20 рас, для U. hordei - залежно від еколого-геофафічних зон - від 2 до 20.
        Шкідливість зумовлюється як утворенням спорової маси замість зерна так і зрідженням посівів внаслідок відмирання заражених рослин При сильному ураженні недобір урожаю може становити 15-20% і більше. Крім того, встановлено, що при тривалому згодовуванні тваринам ячменю з домішкою теліоспор твердої сажки у корів спостерігається порушення серцевої діяльності, зменшення надоїв молока, а серед овець - навіть смертність.
        Важливим заходом є знезараження посівного матеріалу протруйниками як контактної, так і системної дії та дотримання вимог технології вирощування.

        Збудники - базидіальні фиби: на ячмені - Ustilago nuda Ml et Sw., на пшениці - U. (Pers., Jens), на житі -U. vavilovi Jacz.
        Поширена в усіх зонах вирощування пшениці, ячменю, жита. Особливо великої шкоди завдає посівам ячменю. Хвороба виявляється під час виколошування. При цьому в пшениці та ячмені майже всі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються в рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражений колос виходить з піхви спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою, крізь яку добре видно чорну масу теліоспор. Потім оболонка руйнується і теліоспори розпорошуються. На житі летюча сажка виявляється головним чином на нижній частині колоса, де утворюється рихла чорна спорова маса, яка погано розпорошується. Верхня частина колоса зовні зберігає вигляд здорового, але не утворює зерна. Аналогічні симптоми дуже рідко можна спостерігати і на пшениці та ячмені.
        Зараження пшениці, ячменю та жита відбувається під час цвітіння, іноді можливе і після цвітіння. Під час проростання зерна гіфи гриба активізуються і уражають проростки рослин. Грибниця дифузнр поширюється по стеблу й іноді проникає навіть у листки. У період формування колоса міцелій розростається, потовщується. Пізніше стінки клітин гіф стають драглистими і вся грибниця перетворюється в суцільну масу, в якій диференціюються теліоспори, і замість частин колоса утворюється спорова маса.
        Сприяють ураженню посівів підвищена вологість повітря і високі температури (18-24°С) у фазі цвітіння. Холодна погода під час сходів і суха в період від сходів до колосіння ярого ячменю підвищують шкідливість летючої сажки.
        Уражені рослини не утворюють зерна, надземна маса їх на 30-40% менша, ніж здорових. Є і приховані втрати: деякі рослини видужують, але якість і кількість врожаю знижуються, підвищується сприйнятливість до інших хвороб.

        Збудниками є базидіальні гриби: на пшениці - Urocystis tritici Koern., на житі - U. occulta Rabh. Теліоспори збудників зібрані в спорокупки у вигляді клубочків. Клубочки округлі, продовгуваті або мають форму еліпса.
        Уражує пшеницю, жито. На житі зустрічається в районах його вирощування, а на пшениці - осередками, переважно в Криму. Хвороба виявляється на стеблах, листках і піхвах у вигляді довгастих опуклих смуг завдовжки до кількох сантиметрів. З часом ці смуги набувають свинцево-синього кольору. В місцях уражень епідерміс розтріскується і назовні виступає темна маса теліоспор, що легко розпорошуються. Уражені рослини відстають у рості, замість колосків і зерна утворюється спотворена маса тканин.
Джерелом інфекції є засмічене теліоспорами зерно та фунт, де вони зберігають свою життєздатність рік і більше. Теліоспори стеблової сажки пшениці та жита проростають після місячного періоду спокою. Вони утворюють одноклітинні базидії, на верхівці яких буває від 2 до 6 циліндричних невідокремлених базидіоспор. Останні проростають й інфекційні гіфи заражають зародки. Процес зараження можливий від моменту проростання насіння до утворення першого листка. Мщелій поширюється в усій надземній частині, але теліоспори утворюються лише в певних місцях. Оптимальними умовами для зараження є температура в межах 13-21°С та низька вологість фунту.
        Хворі рослини дають в 5 разів менший урожай маси, зменшується продуктивна кущистість. Недобір урожаю зерна в польових умовах відповідає проценту уражених рослин.Стійких сортів пшениці та жита проти стеблових сажок немає. Велике значення в зниженні ураження рослин має висів насіння у грунт з вологістю не нижче 60-70%, запобігання повторних посівів, протруювання посівного матеріалу.

        Збудником є фиб Tilletia controversa Kuehn. Теліоспори кулястої форми, діаметром 19-27 мкм. Оболонка їх коричнева, з добре вираженою сітчастістю. Життєздатність зберігають до 7-9 років.
        Крім озимої пшениці, Т. controversa уражує дикорослі злаки (за винятком пирію). На ярій пшениці хвороба не виявлена. Поширена переважно в західних областях України. За зовнішніми ознаками хвороба дуже схожа з твердою сажкою, але відрізняється від неї біологічними та екологічними особливостями. У хворих рослин виявляються симптоми карликовості, вони дуже кущаться, утворюючи до 30 стебел і більше. Довжина таких стебел, як правило, в 2-4 рази менша, ніж у здорових рослин. Уражений колос щільніший, вкорочений, іноді не виходить з піхви верхнього листка, у деяких випадках на високому афофоні спостерігається галуження колоса.
        Головним джерелом інфекції є заспорене насіння, фунт. Резерваторами інфекції можуть бути також дикі злаки. Зараження рослин відбувається до початку виходу в трубку, особливо на площах з мілким загортанням насіння.
        Карликова сажка більш шкідлива, ніж тверда. Уражені посіви практично не дають врожаю.Високоефективним є дотримання сівозміни, протруювання насіння, знищення злакових бур'янів - резерваторів інфекції.

        Збудником хвороби є недосконалі гриби Bipolaris sorokiniana Shoem (ячмінь, жито) і Drechslera tritici-repentis (жито, пшениця).
        Зустрічається повсюди. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Найбільше шкодить у роки з теплим та дощовим літом.На листках спочатку з'являються жовто-бурі плями, дещо витягнуті вздовж листка. У центрі вони більш світлі з темно-бурою облямівкою. Плями виявляються і на міжвузлях, що призводить до вилягання рослин. У вологу погоду на уражених листках утворюється бурий або темно-сірий наліт, стебло вкривається чорним нальотом, що складається з конідіального спороношення гриба.
        При ураженні колосся колоскові лусочки (плівки) буріють, зародковий кінець зернівки стає коричневим або чорним, тоді хворобу називають "чорним зародком".Патогени під час вегетації поширюються за допомогою конідій. Зараженню сприяє підвищена вологість повітря (95-97%) та температура 22-26°С.
        Зберігаються збудники на рослинних рештках, зерні у вигляді міцелію та конідій.При інтенсивному розвитку хвороби втрати врожаю можуть становити 30-40%.Високоефективним є протруєння насіння та обробки посівів фунгіцидами.

        Збудники - недосконалі гриби роду Fusarium Link., найчастіше - Fusarium nivale (Fr.) Ges., а також - F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearum Schwabe.
        Поширена переважно на Поліссі та в західних областях Лісостепу. Уражує озимі пшеницю, жито, ячмінь. З'являється після танення снігу. На листках виникають водянисті плями, на яких утворюється спочатку ніжний, а потім рожевий наліт. При масовому його утворенні листки склеюються і відмирають. Часто уражуються їх піхви і навіть вузли кущення.
        Крім конідіального спороношення, збудники хвороби утворюють хламідоспори і склероції, за допомогою яких вони зберігаються на рослинних рештках у фунті. Джерелом інфекції є також насіння. Основний збудник - F. nivale утворює на міцелії сумчасту стадію у вигляді перитеціїв. У цій стадії гриб називають Calonectria graminicola.
        Розвитку снігової плісені сприяють ослаблені рослини, випадання снігу на непромерзлий грунт при надмірній його вологості, часті відлиги взимку, наявність на полі блюдець.
        При помірному розвитку хвороби втрати можуть становити 12,3%, а за умов епіфітотії - до 55%.Зниженню шкідливості хвороби сприяє сівба протруєним насінням, руйнування снігової кірки, ранньовесняне боронування, підживлення рослин азотними добривами.