Безкрилі живородні попелиці, які живуть на різних рослинах з родини злакових. Забарвлення тіла від жовтувато-зеленого до оливково-сірого і брудно-червонуватого. Довжина тіла 2- 2,6 мм. Вусики чорні, дещо довші за тіло. Сокові трубочки довгі, чорнуваті, трохи довші за хвостик. Останній жовтуватий або зеленуватий. Ноги жовто- або зелено-бурі, з темними кінцями стегон і гомілок, а також лапками. Безкрилі живородні самки від 3 до 3,6 мм довжиною. Забарвлення їх вусиків та сокових трубочок світліше.
        Крилаті живородні самки, які живляться на злаках, завдовжки близько 2,6 мм, нагадують безкрилих, але мають більш строкатий рисунок тіла, їхні голова і груди забарвлені в блідо-бурий (до чорного) колір, сокові трубочки чорні.
        Найбільша від усіх інших злакових попелиць. Живе відкрито на стеблах, листях і колоссях різних злаків. Тримається поодиноко або невеликими групами, але ніколи не утворює щільних колоній, як інші види злакових попелиць. Попелиці дуже рухливі. За даними ряду вітчизняних дослідників, попелиця є не-мігруючим видом і живе однодомно на злаках.

        Комарик довжиною 2,5-3,5 мм. Тіло зверху темно-сіре, рудувато-буре, знизу світле. У самки на черевці е червонясті або червоно-бурі плями. Голова маленька, з темними очима й бурувато-жовтими 17-члениковими вусиками, які у самця становлять 1/3, у самки - 2/3 довжини тіла. Личинка першого віку рожево-жовта, довжиною 0,8 мм, другого - молочно-біла, сплющена зверху вниз, веретеноподібна, із зеленуватою смужкою вздовж спинного боку, довжиною до 4 мм. Несправжній кокон (пупа-рій) блискучий, каштаново-бурий, довжиною 3,5-4 мм, за формою дещо нагадує насіння льону.
        Зимує у фазі личинки останнього віку всередині пупарію, що міститься за піхвою листків на сходах озимих злаків та пирію.
        З кінця квітня до початку травня, в період виходу озимих у трубку, з пупаріїв вилітають мухи першого (весняного) покоління, які не живляться і за 5-7 днів відкладають від 50 до 500 яєць, розміщуючи їх по одному або ланцюжком по кілька штук зверху на листки озимої і ярої пшениці. Через 4-7 днів з яєць виходять личинки, які проникають за піхви листків, де присисаються до стебла і живляться його соками. Закінчивши живлення, личинки тут же за піхвами листків заляльковуються всередині пупаріїв. У різних географічних зонах кількість поколінь варіює від одного до чотирьох. Восени до з'явлення сходів озимих личинки другого-третього поколінь розвиваються на сходах самосіву та на дикорослих злаках, особливо на пирію.
        Кількість поколінь зумовлюється метеорологічними умовами літа, які впливають на динаміку чисельності діапаузуючих личинок; велике значення для розмноження цієї галиці має наявність сходів самосіву пшениці в період після збирання врожаю та сходів озимини ранніх строків сівби. Найбільше пошкоджує галиця м'яку пшеницю, дещо менше - тверду та ячмінь, зовсім не пошкоджує овес.

        Жук довжиною 13-16 мм. Тіло і ноги чорні з металево-зеленим блиском. Надкрила рудо-жовті, у самки - з чорною квадратною плямою біля щитка. На бічних краях надкрил є короткі товсті щетинки.
        Личинка (борозняк) жовтувато-біла, довжиною до 35 мм. На останньому членику тіла є округла площадка, відділена незамкненою боріздкою. Анальна щілина поперечна. Лялечка довжиною 15-17 мм, жовтувато-біла, з великим останнім члеником, облямо- ваним позаду двома пластинками, вкритими густим опушенням. На боках черевних сегментів є горбочки. Лялечка міститься всередині личинкової шкірки. Яйце біле, кулясте, довжиною близько 2 мм і шириною 1,5 мм.
        Генерація дворічна. Жуки літають в червні й липні, найбільш активні опівдні - в сонячну і жарку погоду. В цей час вони живляться на колоссі хлібних злаків. Наприкінці дня жуки спускаються по стеблах рослин униз і на ніч ховаються під грудки та в шпарки грунту, піднімаючись на рослини знову лише о 9- 10-й годині ранку. Найбільш численною популяція жуків звичайно буває через два тижні після початку льоту. В цей період відбувається масове відкладання яєць, під час якого самки зариваються в землю на глибину 10-15 см. Найбільша чисельність жуків спостерігається на посівах ярої пшениці, де й відкладається основна кількість яєць. Одна самка відкладає за два-три рази від 30 до 50 яєць. Фаза яйця триває 3-4 тижні. Личинка живе у грунті на глибині від 5 до 40 см, зимує двічі, перетворюючись у лялечку на 22-й місяць свого життя. Живиться личинка переважно перегнилими рештками, рідше - корінням злаків. Може пошкоджувати коренеплоди цукрових буряків. Найбільш шкідливі личинки в посушливі періоди.
        Жуки живляться м'якими зернами пшениці, жита, ячменю, а також деяких дикорослих злаків (тимофіївки, пирію тощо). Один жук протягом життя з'їдає 7-8 г зерна, а ще більше вибиває, знищуючи в цілому 9-10 колосків. З посівів озимої пшениці й жита жуки часто перелітають на посіви ярої пшениці, де спочатку заселяють і пошкоджують краї посівів, поступово рухаючись до їх середини.
        Природними ворогами кузьки є перетинчастокрилі - тифія фемората, тифія моріо і сколія чотирикрапкова, а також муха-хрущоїдка та ктир.

        Середнього розміру жук, довжина тіла 8-12,4 мм. Голова невелика і значно вужча за передньо-груди, з вузьким витягнутим уперед і загнутим вгору наличником над ротом. Уздовж усього зовнішнього краю надкрил є ряд товстих довгих щетинок. Тіло густо вкрите жовтуватими волосками, чорне, з бронзовим або металево-зеленим відтінком. Надкрила коричнево-жовті, у самки з чорнуватою плямою біля щитка.
        Личинка жовтувато-біла, довжиною до 25 мм. Площадка з спинного боку останнього сегмента круглясто-трапецієподібна, з дуже округлими кутами, слабко вигнутими боками і виразною виїмкою на передньому краї. Знизу, вздовж середини, на черевному боці останнього сегмента є ряди дрібних конічних шипиків, по 6-8 у кожному ряду, які не досягають середини сегмента. Гачкоподібні щетинки розсіяні, розташовані в задній частині останнього сегмента.
        Жуки тримаються переважно на колоссі хлібних злаків, личинки живуть у грунті. За особливостями біології дуже нагадує хлібного кузьку. Відрізняється від інших видів цього роду переважно тим, що з'являється на полях значно раніше за них - під час цвітіння жита. Пізніше, в період наливу зерна, жуки вже закінчують відкладання яєць у грунт і відмирають. Завдяки цьому шкідливість кузьки посівного менша, ніж інших видів кузьок, і полягає переважно в об'їданні пиляків під час цвітіння жита.
        На Україні є повсюдно. Віддає перевагу піщаним і супіщаним грунтам.

        Жук довжиною 10,5-13 мм. Тіло й кінцівки чорні, з металево-зеленим блиском, лише надкрила руді, жовті або бурі, однобарвні або з чорною плямою позаду щитка, чорним швом і якоре- або хрестоподібною (звідси назва) перев'яззю біля середини. Бічні краї надкрил без товстих щетинок. На передньоспинці стирчать короткі волоски.
        У посушливі роки личинки можуть пошкоджувати сходи цукрових буряків. Літ жуків у червні - липні.
        За біологічними особливостями та шкідливістю подібний до кузьки хлібного.

1 - крилата живородна самка, 2 - безкрила живородна самка

        Безкрила живородна самка з струнким веретеноподібним тілом довжиною 2,7-2,9 мм. Вусики 6-члени-кові, коротші за довжину тіла. Хвостик на кінці черевця чітко помітний; сокові трубочки довші за хвостик. Забарвлення мінливе - від жовто-зеленого до чорного. Крилаті партено-генетичні живородні самки за формою та забарвленням подібні до безкрилих. Личинки і німфи забарвлені так само, як і дорослі попелиці. Яйце спочатку зеленувате, потім стає чорним.
        Немігруючий вид, що розвивається на різноманітних культурних (пшениця, жито, ячмінь, овес, просо, рис, сорго, кукурудза, джугар) та дикорослих злаках. В посушливі роки розмножується у великій кількості, утворюючи численні колонії на листях і стеблах. Протягом літа розмножується партеногенетично і лише з настанням осені з'являються особини обох статей. У вересні-жовтні самки відкладають на листя та стебла озимих злаків запліднені яйця, що зимують. Навесні з них виходять личинки, які після четвертого линяння перетворюються на безкрилих самок-засновниць і крилатих самок-розселювачок. Обидві форми самок є живородними. Протягом літа попелиці розвиваються в кількох поколіннях, розвиток одного покоління триває від 8 до 15 днів.
        Найбільшої шкоди завдає при ранньому заселенні злаків (під час виходу в трубку). На пошкоджених рослинах збільшується кількість пустих колосків, знижується якість зерна. Пошкоджені рослини жовтіють і в'януть.

        Метелик у розмаху крил 15-18 мм. Забарвлення тіла і крил ясно-попелясто-сіре; зрідка трапляються темно-забарвлені особини з бурувато-сірими перев'язями та великою трикутною плямою на крилах. Яйця сплощені, блідо-оранжево-червоні, 0,5 мм у поперечних.
        Гусениця мінливого забарвлення - від блі-до-зеленувато-сірого до жовтувато-брунатного; голова й щиток зверху передньогрудей блідо-брунатно-жовті, з чорними плямами; грудні ноги жовтувато-брунатні. Лялечка довжиною 5-8 мм, блідо-коричнева, на вершині черевця з двома конусоподібними виступами.
        Гусениці багатоїдні - живляться листками та суцвіттями різноманітних складноцвітих, злакових, жовтцевих та ін. У травні-червні вони живуть серед сплутаного павутиною листя і суцвіть кормових рослин.
        Молоді гусениці (І-ІІ віку) живуть всередині листків злаків, прогризаючи в паренхімі довгасті міни. Гусениці III віку виповзають з мін на поверхню і обплітають вздовж країв верхівкові листки пшениці, ячменю та інших хлібних злаків. Перед їх колосінням вони прогризають ходи між колосом і піхвою листка і виїдають вміст колосків. Гусениці останнього віку в фазу колосіння проникають у міжвузля злаків, де на відстані 6-8 см від основи колоса перегризають соломину. Протягом розвитку гусениця кілька разів переходить з однієї рослини в іншу, завдаючи їм пошкоджень. У вогнищах розмноження шкідник знищує від 8 до 25 % стебел пшениці та ячменю.
        На Україні літ метеликів, їх парування та відкладання яєць спостерігаються у другій половині червня - на початку липня.

        Жук довжиною 12-16 мм, смоляно-чорний або темно-коричневий, зверху часто з металевим блиском, знизу - смоляно-бурий. Вусики, ротові органи і ноги буро-червоні. Передньоспинка однакової з надкрилами ширини, біля основи в густих цятках, на 1/3 ширша за свою довжину. Надкрила опуклі, з глибокими поздовжніми смужками, розділеними поцяткованими лініями. Ноги короткі й міцні. Гомілки передніх ніг до вершини розширені й вкриті рядами шипиків; гомілки всіх ніг на кінці з двома шпорами.
        Личинки брудно-білі, голова й три грудних сегменти темно-бурі; з верхнього боку черевних сегментів блідо-коричневі плями. Черевце поступово звужується назад і закінчується двома відростками. Личинки останнього віку досягають 25 мм довжини.
        Зимує в фазі личинки. Жуки з'являються в червні, після виколошування пшениці, коли зерно перебуває у фазі молочної або воскової стиглості. В цей час жуки вночі живляться на колосі пшениці, жита, ячменю і вівса, вдень ховаються під рослинними рештками, грудками землі тощо. Ввечері вони заповзають на колосся й поїдають зерна злаків у фазі молочної та воскової стиглості. Яйця білі, відкладаються самками у більш вологі місця (під рештки рослин, копиці та скирти соломи) на глибину 4-5 см. Тривалість ембріонального розвитку 14-20 днів. Восени, у вересні - жовтні, з яєць виходять личинки. Вдень вони ховаються в нірках, зроблених у грунті поряд з рослинами злаків на глибині до 25 см, а вночі: виповзають на поверхню, де живляться сходами злаків. Личинки також затягують листки у нірки, де поїдають їх вдень. У місцях підвищеної чисельності шкідника сходи зріджуються і з'являються плішини, що призводить до пересівів. З настанням осінніх холодів личинки залазять у більш глибокі шари грунту і там зимують. Навесні вони піднімаються на поверхню, де до середини травня продовжують пошкоджувати сходи. Личинкова фаза триває 240-250 днів (з вересня по травень). Закінчивши живлення, личинки знову ховаються в грунт на глибину 20-40 см, де утворюють лялечкову комірку. Лялечкова фаза триває 12-20 днів.

        Мушка довжиною 3-4,5 мм, тіло і ноги вохряно-жовті. Крила на кінці тупо заокруглені, прозорі, з райдужним блиском, з 4-5 буруватими плямами на кожному.
        Личинка довжиною 7-8 мм, білувата, циліндрична. Пупарій густо вкритий поперечними борозенками і зморшками, довжиною близько 5 мм.
        Зимує в фазі яйця у щілинах грунту на глибині 1-3 см на посівах озимих злаків. У кінці березня - квітня з яєць виходять личинки, які спочатку живуть всередині точки росту, а потім (у II-III віці) проточують ходи всередині стебел і проникають до їх основи. Після цього o личинки вигризають ще 2-3 сусідніх стебла злаку. Листочки на пошкоджених рослинах буріють і біля основи загнивають. У квітні- травні личинка, що закінчила живлення, утворює всередині виїденого стебла довгастий (до 4,5 мм) вузький пупарій. Тривалість фази лялечки-18-22 дні. Мухи з пупаріїв вилітають з середини травня до середини червня.
        Найбільше пошкоджує озиму пшеницю, а також жито.

        Невелика перетинчастокрила комаха з струнким довгастим блискучо-чорним тілом довжиною 5-10 мм. Голова гладенька, чорна, жовті лише жувальця і пляма спереду. Вусики довгі, 18-21-членикові, починаючи з 9-го членика потовщуються до вершини, передвершинні їх членики в 1,5-2 рази ширші за довжину; у самців вусики до вершини рудувато-жовті. Груди чорні, з жовтою плямою по боках біля основи передніх крил, у самця з жовтими плямами на передньо- та середньогрудях. Крила майже прозорі, жилки й птеростигма буруваті, основа передньокрайової жилки жовта. Ноги самки чорні, лише коліна, гомілки та лапки передніх ніг жовті; лапки задніх ніг чорні, гомілки буруваті або затемнені, інколи майже суцільно чорнуваті і лише зовні біля основи жовтуваті. Ноги самця чорні з жовтим відтінком, часто майже суцільно жовті. Черевце чорне, з широкою жовтою смугою на спинному боці 4-го і 6-го, а часто і інших сегментів. Знизу черевце чорне, лише у самця з жовтою облямівкою по задньому краю кілець. Стулки яйцеклада самки, до кінця не розширені.
        Яйце молочно-біле, видовженоовальне, трохи дугоподібно зігнуте, довжиною близько 1 мм, у поперечнику 0,3 мм.
        Личинка жовтувато-біла, з м'яким слабо S-подібно вигнутим довгастим тілом, з недорозвинутими трьома парами грудних ніг і м'яким відростком на кінці черевця; голова бурувато-жовта, вусики короткі, 5-членикові. Відросток на кінці черевця має 6-9 шипів, розміщених в один ряд зверху і по боках. - Довжина личинки останнього віку 12-14 мм. За біологічними особливостями хлібний пильщик звичайний подібний до пильщика чорного. Зимуючою фазою в обох видів є доросла личинка - еонімфа, яка перебуває всередині нижньої частини соломини (стерні). Перед настанням зими личинка готує собі довгастий прозорий кокон, який захищає її від проникнення води. Зверху кокон закритий пробочкою, зробленою з червоточини і екскрементів. Навесні, в кінці квітня-травні, личинки перетворюються на довгастих жовтувато-білих лялечок. Фаза лялечки триває 8-20 днів. У другій половині травня-червні вилітають дорослі пильщики.
        Для виходу на поверхню доросла комаха виштовхує "пробочку" над коконом або за допомогою міцних щелеп прогризає льотний отвір з боку перегнилої за зиму соломини. В Лісостепу та Степу вихід імаго відбувається в другій половині травня і в першій половині червня, при цьому звичайний пильщик з'являється на 12-30 днів раніше чорного. В степовій зоні республіки літ дорослих особин звичайного хлібного пильщика збігається з початком цвітіння акації білої, а чорного - з початком цвітіння люцерни посівної. Період виходу пильщиків триває 10-20, а льоту - 15-25 днів.
        Пильщики - денні комахи. В сонячну погоду вони повільно перелітають з стебла на стебло злаків або на квітки різноманітних рослин (переважно хрестоцвітих, молочайних та жовтцевих), нектаром та пилком яких живляться. Додаткове живлення на квітках триває 3-5 днів, після чого відбувається парування. Згодом пильщики перелітають на посіви різноманітних хлібних злаків, де починають відкладати яйця. За допомогою пилчастого яйцеклада самка робить в стеблі під колоском надріз, в який відкладає яйце. В одну стеблину вміщує лише одне яйце, а всього вона може відкласти їх від 35 до 50. При цьому самки завжди віддають перевагу більш розвинутим стеблам з товстою соломиною, що має більшу порожнину. Сорти пшениці, в яких стебло заповнене, звичайно пильщиком не заселюються. Фаза яйця триває від 5 до 10 днів. Личинка живиться внутрішньою частиною стебла, рухаючись у ньому вниз головою і заповнюючи хід червоточиною та екскрементами. В липні личинки досягають нижнього міжвузля, повертаються головою вгору і на рівні поверхні грунту або на 1-2см вище роблять кільцеподібний надріз стебла, під яким утворюють захисну "пробочку" і прядуть прозорий кокон.
        На пошкоджених личинками стеблах розвиваються пусті або щуплі колоски з дрібними легкими зернами. Верхнє міжвузля і колос стають білими, тобто розвивається білоколосиця. В місцях кільцевого надрізу пошкоджені стебла надламуються і полягають. Внаслідок пошкоджень зменшується врожай зерна і погіршується його якість.
        Звичайний і чорний хлібні пильщики пошкоджують різноманітні культурні (пшениця, жито, ячмінь, овес) та дикорослі злаки. Звичайний хлібний пильщик віддає перевагу озимій пшениці та житу, чорний - ярій пшениці та ячменю. Втрати урожаю від них в деякі роки досягають 5-10 %.
        На Україні трапляється повсюдно, але найбільше шкодить в степовій зоні.

        Комарик довжиною 1,5-З мм. Тіло жовте або оранжево-жовте. Вусики 14-членикові, у 1,5 раза довші за тіло. Ноги довгі, брудно-жовті. Крила прозорі. Яйцеклад тонкий і довгий.
        Личинка спочатку жовтувато-біла, потім жовтогаряча, довжиною 1,5-2 мм. Лялечка жовтогаряча, довжиною 1,5-2 мм.Яйце спочатку прозоре, пізніше стає яскраво-жовтим.
        В травні - на початку червня запліднені самки за допомогою довгого яйцеклада відкладають яєчка під квіткову плівку колоска до його цвітіння. В одній кладці буває від 8 до кількох десятків яєць. Через 10 днів з них виходять личинки, які живуть групами в колосках пшениці й жита, обгризаючи їх генеративні органи - маточку, молоду зав'язь і пиляки. Пошкоджена зав'язь відмирає, що призводить до череззерниці. Закінчивши живлення, личинки залазять у грунт і в ньому зимують, заляльковуючись навесні наступного року.

1 - самка, 2 - личинка
        Самки довжиною 1,3- 1,5 мм. Тіло дорослої комахи чорно-коричневе або чорне. Вусики 8-членикові, другий членик чорний, на вершині жовтувато-бурий; третій жовтий, лише на вершині затемнений, четвертий біля основи і по боках жовтуватий, п'ятий лише біля основи жовтувато-бурий. Крила прозорі. Гомілки і лапки передніх ніг жовті, основи і краї гомілок блідо-бурі. Останній сегмент черевця витягнутий на кінці у вигляді трубки. Самець менший і вужчий за самку, трапляється дуже рідко. Личинки кіноварно-червоні.
        Протягом року дає одне покоління. Найбільше пошкоджує озиму і яру пшениці. В Лісостепу дорослі трипси з'являються на пшениці в кінці квітня - першій половині травня, а в масовій кількості - в фазі трубкування - на початку колосіння, концентруючись у піхвах найближчих до колоса листків. Після 5-10 днів живлення соком зелених тканин трипси паруються. Яйця відкладають протягом 30-35 днів, розміщуючи їх групами на стрижень колоса, квіткові плівки й колоскові луски пшениці, рідше жита; одна самка відкладає в середньому 23-28 яєць. Фаза яйця триває 6-12 днів. Личинки, що виплодились, проникають під колоскові луски, де висисають соки із зерен у фазі молочної стиглості, причому більше пошкоджують верхню частину колоса. Личинкова фаза триває 18-25, а весь цикл розвитку - 30-40 днів (залежно від температурного режиму). Посушлива жарка погода сприяє масовому розмноженню трипса. До настання воскової стиглості зерна личинки залишають колосся і скупчуються у прикореневих частинах рослин або ховаються серед рослинних решток і в поверхневому шарі грунту (до глибини 10, рідко 20 см), де й зимують.
        Навесні, коли поверхневий шар грунту прогріється до 8°, личинки виповзають на рештки рослин, де перетворюються на прояімф і німф. З'явлення дорослих трипсів у Лісостепу збігається з початком колосіння пшениці. З місць зимівлі дорослі трипси перелітають на нові посіви пшениці.

        Жук довжиною 4-4,8 мм. Тіло- зеленувато-синє з металевим блиском, передньогруди і ноги жовто-червоні, вусики й кінці ніг чорні. Надкрила вкриті рядами цяток.
        Личинка блідо-жовта, вкрита бурим слизом, що захищає її від ворогів та несприятливих метеорологічних умов. Зовні має деяку схожість із п'явкою, що зумовило українську назву цього шкідника.
        Личинки і жуки пошкоджують листя ярої пшениці, ячменю та вівса. Зимують жуки в грунті. В кінці квітня - на початку травня вони з'являються на посівах злаків, де живляться, вигризаючи в листках довгасті дірки. Закінчивши живлення, жуки паруються, після чого запліднені самки відкладають на листки злаків вохряно-жовті яйця, розміщуючи їх ланцюжком по 3-7 у ряду. Одна самка відкладає до 200 яєць. Через 13-14 днів з них виходять личинки, які також живляться листям злаків. На відміну від жуків личинки обгризають лише епідерміс листків, не прогризаючи наскрізних дірок. Пошкоджене листя злаків всихає, внаслідок чого рослини недо-розвиваються, знижується урожай зерна і соломи. Особливо небезпечна в посушливі роки. Личинки, що закінчили розвиток, скидають слизовий покрив, зариваються в грунт на глибині 2-3 см, де в кубушкоподібному коконі заляльковуються. Через два тижні з лялечок виходять жуки, які залишаються в ґрунтових коконах зимувати.

        Метелик у розмаху крил 34—45 мм. Передні крила буро-сірі, інколи блідо- або майже чорно-бурі, з двома темними плямами посередині — меншою круглою і більшою ниркоподібною. На межі основної третини крила є тонка подвійна темна хвиляста лінія з маленькою невиразною клиноподібною плямою посередині. Тулуб такого самого кольору, як і крила. Задні крила самців білі, з темними жилками, у самок бурувато-сірі. Вусики самців до 2/3 довжини гребінчасті, у самок щетинкоподібні.
        Гусениця довжиною до 50 мм, сіра, блискуча, з слабким зеленуватим відтінком, з дрібно-шагреньовою шкірою. Голова рудувата. Потиличний щиток бурий, з світлою смужкою посередині. Лялечка довжиною 16—20 мм, блідо-коричнева, блискуча, з двома шипами на кінці черевця. Яйце дископодібне, ребристе, довжиною 0,48—0,53 мм, спочатку біле, потім бурувате.
        Звичайно розвивається у двох поколіннях. Зимують гусениці останнього віку на глибині 20—25 см. Навесні вони піднімаються у верхній шар грунту і заляльковуються там у земляних комірках. Літ метеликів починається в другій декаді травня. Після додаткового живлення нектаром квіток самки відкладають на сухі рештки рослин, стебельця, корінці бур'янів і культурних рослин чи просто на землю яйця, по 2—5 у кладці. Одна самка відкладає 400—500, зрідка — до 2200 яєць. Через 6—12 днів з них вилуплюються гусениці, які в І—II віці тримаються на рослинах, а починаючи з III віку, живуть приховано у верхньому шарі грунту та під грудочками землі. Найбільш небезпечні гусениці першого покоління, які пошкоджують сходи і молоді рослини цукрових буряків, соняшника, кукурудзи, проса та ін. Гусениці другого покоління живляться сходами і молодими рослинами озимої пшениці й жита, а також літніх посадок картоплі та посівів бобових трав. Велике значення в обмеженні чисельності шкідника мають численні комахоїдні птахи, хижаки та паразити, зокрема яйцеїд — трихограма, яку використовують для біологічного методу боротьби з совками.
        Один з найнебезпечніших шкідників сільськогосподарських культур, її гусениці живляться рослинами понад 50 ботанічних видів. На Україні найбільшої шкоди завдає в Лісостепу і південно-західних областях.

        Жук довжиною 1,5-2 мм. Тіло чорне, блискуче, густо поцятковане; передньогруди із зеленуватим відтінком, надкрила з широкою поздовжньою жовтою смугою.
        Зимують жуки під рослинними рештками в лісосмугах, лісах і чагарниках. Навесні вони мігрують на поля і живляться листям хлібних і дикорослих злаків. Яйця відкладають у грунт на глибину до 3 см. Личинки живляться гумусом і дрібними корінцями злаків, а в липні заляльковуються. Жуки літнього покоління також живляться листям злаків і незабаром відлітають у місця зимівлі. Найбільшої шкоди вони завдають весною сходам злаків, об'їдаючи з листків паренхіму. В умовах сухої весни пошкоджені сходи гинуть. Найбільше терплять від блішки яра пшениця, менше - ячмінь і кукурудза, просо, овес та багаторічні злакові трави.

        Тіло довжиною 3,3-4,3 мм, бурувате або бурувато-жовте, з невиразним рисунком. Голова трикутна, на тім'ї з двома перерваними темно-бурими перев'язями і двома плямами біля заднього краю. Передньо-спинка з буруватими смужками. Надкрила жовтувато-бурі, з темнооблямованими комірками, інколи прозорі. Ноги бурувато-жовті. Зимує в фазі яйця. Свіжовідкладені яйця жовтуваті, пізніше на одному кінці червоніють; розміщує їм самка по кілька або по одному в зроблені яйцекладом надрізи. В кінці квітня - на початку травня (в Лісостепу) з яєць виходять личинки. Спочатку вони темно-коричневі, з віком їх забарвлення поступово o стає таким, як і в дорослих комах.
        Личинки рухаються стрибками за допомогою стрибальних задніх ніг. Тримаються на рослинах поблизу місця виходу з яєць.
        В кінці травня - на початку червня личинки перетворюються на дорослих комах. Після додаткового живлення соком рослин самки відкладають яєчка, які розвиваються від 23 до 40 днів залежно від температурного режиму. Личинки живуть протягом 22-30 днів і за цей час линяють 4 рази, тобто мають 5 личинкових віків.
        Тривалість життя цикадок - до двох місяців, у зв'язку з чим важко встановити чітку межу між різними поколіннями і влітку одночасно можна спостерігати різні фази розвитку цикад. Звичайно протягом вегетаційного періоду розвивається від 1 до 3 поколінь.
        Пошкоджує всі хлібні й кормові злаки, спричинюючи їх зрідження, слабке кущіння і загальне послаблення рослин, що позначається. на зимостійкості і стійкості проти грибних хвороб. На ярих посівах шкодить в період колосіння і молочної стиглості зерна, що знижує його якість і зменшує врожай (іноді до 20-45%). Є перенощиком вірусів - збудників мозаїчної хвороби озимої пшениці.
        Пошкоджує також листя цукрових буряків, картоплі та інших просапних. Останні найбільш пошкоджує в період між збиранням ярих і з'явленням сходів озимих. В більш сухі й теплі роки часто розмножується у масовій кількості.
        Після збирання ярих колосових, на яких розвивається друге покоління, цикадки мігрують на кукурудзу, дикорослі злаки, частково залишаються на післяжнивних бур'янах.
        В серпні й вересні цикадки переселяються на сходи озимих колосових, де відкладають яйця, які зимують.

---

        Тіло довжиною 1,7-4 мм, у самця буро-чорне, у самки оранжево-жовте. Голова з двома чорними смужками між очима. Другий членик вусиків потовщений. Шипик великий, списоподібне загострений на кінці, з світлою поздовжньою смугою. Крила прозорі, передні - з бурим мазком на внутрішньому боці (у самок) або до половини димчасті (у самців), інколи вкорочені. Гомілки задніх ніг мають велику рухому шпору.
        Пошкоджує переважно різноманітні колосові злаки, але найбільш небезпечна як специфічний перенощик їх вірусних хвороб, зокрема за-куклювання злаків.
        На відміну від смугастої цикадки у цього виду зимуючою фазою є личинка 3-4-го віків. Тому в Лісостепу цей вид з'являється приблизно на три тижні раніше від тих, що зимують у фазі яйця. Окрилюється з кінця квітня до середини травня. Самка відкладає яйця купками по кілька штук у тканину піхов старих прикореневих листків. Після відкладання яєць цикадки швидко відмирають.
        Тривалість розвитку яйця - 32-35 днів. Личинки першого-другого віків жовтуваті, мають по 8 сірих смужок зверху на черевці. Починаючи з третього віку стають бурувато-сірими. Личинки уникають відкритої поверхні, живуть приховано і звичайно висисають сік з піхов нижніх листків злаків. Лише зрідка личинки старшого віку піднімаються на верхні частини рослин. У першій половині літа спостерігається окрилення літнього покоління і з цього часу до пізньої осені можна зустріти на полях як дорослих цикад, так і їхніх личинок. Межі між другим і третім поколінням нечіткі, бо вони накладаються одне на одне. Мігрують цикадки на озимі посіви зразу ж після з'явлення сходів. З відкладених на злаках яєчок розвиваються личинки, які після досягнення 3-4-го віків ховаються на зимівлю. В усі інші фази розвитку цикадки гинуть під час перших морозів.

        Муха довжиною 1,5-2 мм. Тіло бронзово-буре або бронзово-чорне. Дзизкальця білі. Ноги чорні, лише лапки жовтуваті. Крила прозорі, з райдужним блиском. Черевце чорне.
        Личинка без голови, блискучо-біла, довжиною до 4,5 мм, циліндрична, спереду трохи загострена, на задньому кінці тупо заокруглена, з двома виступами. Пупарій довжиною 1,75-3 мм, блискучий, коричнево-бурий, циліндрично-овальний, з двома відростками ззаду. Яйце циліндричне, біле, з поздовжніми борозенками, довжиною 0,6 мм. Зимують личинки на сходах озимих хлібних злаків, злакових трав і бур'янів. Залежно від метеорологічних умов дає від двох - чотирьох до п'яти поколінь. Заляльковується весною в пупаріях всередині стебел злаків. o У кінці квітня - на початку травня вилітають мухи, які додатково живляться нектаром квітів. Запліднені самки відкладають яйця за паросткову плівку, а також на листки. Звичайно заселяють сходи, що мають не більше трьох листків. На більш дорослі рослини (у фазі кущіння) яєчка відкладають за язичок піхвового листка.
        Молоді личинки проникають-всередину стебел сходів, живлячись їх соковитими тканинами. Пошкоджені стебла в'януть, а центральний листок засихає. У кукурудзи личинки звичайно пошкоджують основу листків, чим завдають значної шкоди рослинам.
        Розвиток одного покоління залежно від метеорологічних умов триває від 22 до 46 днів. Перше покоління завдає шкоди переважно ярим хлібним злакам - пшениці, ячменю, вівсу, а також кукурудзі й злаковим травам, друге розвивається на дикорослих злаках і додаткових стебельцях ячменю та вівса. Часто мухи; другого покоління відкладають яйця за колоскові луски ячменю і вівса, де личинки живляться зерном у фазі молочної стиглості. Пошкоджене зерно втрачає якість. Мухи' третього покоління, що з'являються після збирання хлібів, розвиваються переважно на самосіві, а також на ранніх посівах озимих злаків та злакових бур'янах. Розвиток четвертого і п'ятого поколінь (на півдні) проходить на сходах озимини.
        На Україні є повсюдно.